Організація діяльності ВНЗ, зміст і форми навчання

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 8 из 9Следующая ⇒

▷ Похожие статьи

В багатьох країнах діють закони, які визначають мету, завдання, організаційну структуру, режим роботи ВНЗ. Зокрема: „Основний закон про вищу школу” (ФРН), „Про вищу освіту” (Великобританія). Більшість держав та міжнародних угод („Магна карта” 1980р., Лімська декларація „Про академічну свободу і автономію ВНЗ” 1988 р., Ерфуртська декларація „До відповідальності університету ХХІ ст.” 1996 р.) гарантують університетам повну свободу в питаннях організації навчального процесу та наукових досліджень. Згідно цих документів:

- „Академічна свобода – це в межах права, свобода вчених критикувати вже здобуті знання і проголошувати нові ідеї, погляди, навіть суперечливі і непопулярні без загрози втратити роботу чи привілеї, що належать їм у межах інституції”.

- „Автономія – це право академічних інституцій на самостійний вибір засобів реалізації завдань, поставлених перед ними, або ними ж визначені”.

В організації діяльності ВНЗ найважливішими моментами є:

Ø Органи управління і структурні підрозділи ВНЗ.

- Як правило, ВНЗ працюють згідно власного статуту (документу), який регламентує його структуру, завдання, органи управління тощо. Ці документи погоджуються з представниками влади (залежно від типу управління).

- Організаційно ВНЗ поділяються на факультети, департаменти (міжфакультетські об’єднання) чи галузі спрямування, кафедри.

- Основні рішення приймають органи самоврядування, більшість яких складають професори, наукові співробітники, студенти (Конвент у Німеччині, Опікунська рада, Сенат у Великобританії, Рада опікунів у США), органи самоврядування мають право обирати керівника закладу, приймати статут ВНЗ.

- Існують (в європейських ВНЗ) органи самоврядування, які вирішують поточні питання (Сенат у Німеччині, Адміністративна рада у Великобританії).

- Виконавча влада належить керівнику закладу (ректору, президенту), який вибирається з числа професорів на кілька років (переважно до 4 років, можливі повторні перевибори), звільняється від роботи на своїй кафедрі. Помічниками ректора є проректори (віце-президенти).

- ВНЗ, як правило, мають адміністративні підрозділи такого спрямування:

• реєстраційний відділ комплектує студентський контингент групи (якщо вони існують); складає розклад; веде облік успішності (база даних в спеціальному сервері), особові справи, видає дипломи;

• відділ прийому – надає консультації абітурієнтам. Збирає надіслані документи, зачисляє абітурієнтів;

• відділ працевлаштування – налагоджує контакти з компаніями, підприємствами, фірмами і закладами, шукає місця для працевлаштування студентів під час канікул і після закінчення вищого навчального закладу;

• науково-дослідницький відділ – здійснює пошук на замовлення наукових програм і проектів, джерела додаткового фінансування ВНЗ;

• студентський відділ – вирішує проблеми життя студентів, питання самоврядування, соціальної допомоги.

Прийом абітурієнтів. Загалом усі країни щодо прийому абітурієнтів, можна розділити на три групи:

- Прийом здійснюється за допомогою вступних конкурсних екзаменів (Японія, азійські, африканські країни). Так в державні університети Японії екзамени проходять у два етапи. Перший за місцем проживання –абітурієнти здають тести з японської мови, давньояпонської, математики, фізики, хімії, суспільствознавства історії і ін. За результатами тестування їх направляють на здачу вступних іспитів в держуніверситети (за найкращі результати – в Токійський, далі Кіото, Осака, Саппоро і т.д.). Другий етап екзаменів відбувається безпосередньо в університеті.

- Прийом переважно здійснюється на основі матрикуляційних (випускних) екзаменів (європейські країни). Абітур в Німеччині, бакалавр у Франції. Далі можливі два варіанти. (а) Результати незалежного зовнішнього тестування подаються в спеціальні центри (Центральну раду з прийому Великобританії), які визначають місце навчання абітурієнта. Наприклад у ФРН „Центральний заклад з

розподілу місць у ВНЗ” у Дортмунді. Кількість бажаючих поступити у ВНЗ зростає і деяким абітурієнтам доводиться декілька років чекати черги на вступ. Така ситуація призводить до того, що випускники німецьких ВНЗ, як правило, закінчують навчання у віці 29-30 років. (б) Абітурієнт подає документ до бажаного ВНЗ. В обох варіантах можливі додаткові іспити і співбесіди (у престижні ВНЗ, медичні, художні заклади).

- Прийом здійснюється за результатами навчання (США, Канада). Так зарахування у ВНЗ США відбувається на основі: атестату зрілості; рейтинг у класі (наприклад, входить в 10-20% кращих учнів класу); результати тестів в коледж (які складаються з тесту академічних здібностей за максимальною шкалою 800 балів і 2-х годинного тесту з метою визначення професійних інтересів і мотивів – 800 балів та загальнонаціонального тесту, що визначає рівень академічних знань для тих, хто вступає в коледж – з англійської мови, математики, суспільствознавчих і природничих наук – макс. 35 балів); привілейована чи не привілейована школа; характеристики (рекомендаційні листи); можливе проходження додаткової співбесіди. Абітурієнт сам подає необхідні документи у декілька ВНЗ і отримавши запрошення до навчання, вибирає той заклад, який йому найбільше підходить.

Більшість країн переходять на другий і третій варіант, вважаючи, що організація вступних екзаменів у ВНЗ є доволі витратною справою.

Форми організації навчання.

Організацію навчального процесу забезпечує професорсько-викладацький склад ВНЗ, для всіх країн він має багато подібного:

- Професори (мають право очолювати кафедру, школу тощо). Як правило мають докторський ступінь (ординарний доктор – захищену хабілітаційну тему – хабілітований доктор). Професор читає лекції і проводить наукові семінари.

- Неординарні доктори, старші лектори, лектори, доценти, старші асистенти тощо. Вони мають ступінь доктора, мають право читати лекції, вести семінари.

- Асистенти, асистенти лектора, магістри, тьютори, наукові консультанти. Вони запрошуються з числа дипломованих спеціалістів, магістрів. студентів-старшокурсників на декілька років з метою перевірки здатності до викладацької роботи і без права довгострокового договору. Такі викладачі ведуть практичні заняття, керують практикою, вчать застосовувати наукові методи, консультують студентів, працюють у ролі кураторів.

Підбір викладачів ВНЗ, як правило, складна процедура. З претендентом підписується контракт на 2-3 роки, який постійно поновлюється і тільки професори мають право на довічний контракт.

Тривалість навчального року. Начальний рік у ВНЗ переважно розділений на семестри (або триместри чи четверті). Розпочинається в різні терміни (переважно вересень, жовтень). Канікули в християнських країнах можуть бути різдвяні, пасхальні. Літні канікули тривають до 4-х місяців (в цей час студенти можуть проходити практику, працювати тощо).

Засади організації навчання:

Традиційно в європейських ВНЗ для кожного повного курсу (залежно від спеціальності та рівня) передбачений певний термін навчання (регель-штудіен-цайт в Німеччині). Для вибраного навчання існує перелік обов’язкових і вибіркових курсів.

Навчання може здійснюватись курсовим способом. Студенти кожного року навчання поділяються на групи (вони, правда, можуть бути змінними за складом).

Індивідуальне навчання популярне в англосаксонських (США, Великобританія, Канада, Австралія) та європейських країнах за так званою Келлеровською системою індивідуального навчання. Організація індивідуального навчання включає в себе такі напрямки:

- відсутність часових рамок, що дозволяє студенту пересуватись у вивченні навчального матеріалу зі швидкістю, що відповідає здібностям студента;

- можливість переходу до нового матеріалу лише при повному засвоєнні попереднього;

- програма складається самим студентом за допомогою комп'ютера та консультанта (тьютора);

- лекції не основне джерело інформації, а направляюча форма в навчанні;

- широке використання письмових робіт;

- використання системи контролю та інспекторів, яка дозволяє проводити багаторазові перевірки знань тем і модулів (показником засвоєння є 80- 90 %), підводити підсумки роботи студентів.

Індивідуальні плани складаються студентом на основі певних навчальних планів, програм. В США такий документ називається „куррікулум”. У провідних університетах вимоги до програм і їх якість вищі.

Для європейських країн і Японії притаманний і такий спосіб навчання як „вільне слухання”. Студент в певний період стаціонарного навчання може стати вільно слухачем. Для таких студентів термін навчання не обмежений.

Переважно зміст навчання з кожної спеціальності складається з таких циклів:

- Загальноосвітній;

- Спеціальний (відповідно обраної спеціальності і спеціалізацій – розширення їхнього кола заохочується);

- Практичний (проходження навчальних і виробничих практик).

В деяких країнах популярним є сендвіч-курсове навчання (поєднання теоретичного навчання і практики).

Основні (домінуючі) форми навчання:

Лекції. Як правило, у державних ВНЗ, ця форма навчання займає значну частину часу аудиторної підготовки студентів. Лекції читаються у великих аудиторіях, розрахованих на декілька сот студентів. Їх читання відбувається переважно способом холізму – доступний виклад основних теоретичних проблем та у вигляді редукціонізму – настановчих вузькоспеціалізованих з складними термінами (тексти таких лекцій подаються студентам наперед). Лекційні зали оснащені цифровою мультимедійною технікою.

Семінари. Присвячуються розгляду певних навчальних і наукових проблем. В європейських традиціях студенти гуманітарних дисциплін готують доповіді за обраною тематикою і виголошують доповіді, дискутують за що отримують оцінки чи певні відмітки про пророблене.

Лабораторні (практичні) заняття. Характерні для точних і природничих спеціальностей.

Тьюторіали. Індивідуально-груповий метод навчання (для 2-10 осіб), як правило відбувається 1 раз на тиждень. Тьютор (ним може бути аспірант, магістр, студент старшокурсник) зустрічається із студентами молодших курсів, які здають самостійно підготовлені розділи і модулі та переходять до наступних. Тьютори допомагають у розумінні навчального матеріалу.

Тривалість занять є різною. Переважно 50 – 60 хвилин. Навчальне навантаження студентів на тиждень становить від – 36 до 54 годин (з яких на аудиторні заняття припадає від 14 до 25 годин, решта – на самостійну роботу). У ВНЗ США на кожну аудиторну годину відводиться 2 години самостійної роботи. Кількість аудиторних занять має тенденцію з кожним роком навчання скорочуватись.

Методи і засоби навчання в зарубіжних ВНЗ:

- Метод диспутів, дискусій, дебатів. Особливо широко застосовується на гуманітарних спеціальностях;

- Метод проектування (праця над проектом: студенти самі обирають проблему, шукають інформацію, пишуть звіти, захищають);

- Написання ессе (студенти пишуть за заданою темою роботу вказаного обсягу, виклад має бути повністю самостійним);

- Метод ділових ігор (програвання виробничих ситуацій);

- Метод кейс-навчання (розв’язування виробничих ситуацій);

- Підготовка портфоліо – зібрання кращих зразків студентської роботи протягом вивчення навчальної дисципліни (року навчання тощо). Дає можливість студентам оцінити і проаналізувати результати навчання, а також познайомити інших осіб (викладачів, студентів, працедавців, батьків). Матеріали починають збирати з першого року навчання;

- Використання технічних засобів навчання, телевізійних, комп’ютерних, мультимедійних центрів, Інтернету;

- Контролюючі, навчаючі, моделюючі комп’ютерні програми. За даними ЮНЕСКО лише кількість навчальних компакт-дисків щороку зростає у 1,5 рази.

Значну частину часу студенти проводять за комп’ютерами. В навчальних закладах на 5-7 студентів припадає один комп’ютер, який працює в середньому 16 годин на добу. Багато студентів високо розвинутих країн забезпечені власними ноутбуками. На високому рівні працюють університетські бібліотеки, які забезпечені електронними пошукачами. Вони працюють під час літніх канікул і цілодобово у період сесій.

У багатьох країнах наукова робота студентів носить постійний характер і є частиною навчального процесу. Фактично всі студенти з першого курсу разом з викладачами беруть участь в наукових дослідженнях.

Оцінювання роботи студентів. Видача дипломів.

Навчальна робота студентів знаходиться під постійним контролем. Студенти самі відповідають за результати власного навчання. Переважно існують два підходи до контроль роботи студентів:

- Поточний (постійний) під час семестрового навчання (американський варіант). Розгалужена система постійного (періодичного, тематичного, модульного) тестування дозволяє відстежувати під час навчання результати вивчення навчального матеріалу, яка доповнюється підсумковим іспитом.

- Підсумковий під час сесій (європейський варіант). Перевага надається підсумковим іспитам, хоча практикується і поточний контроль.

Оцінювання здійснюється багатьма способами:

1. Кумулятивний (за кожен вид навчальної роботи студенту виставляються певні бали, які підсумовуються в кінці семестру);

2. Комплексний (кожен вид навчальної роботи студента має певну питому вагу, які додаються в межах 100%);

3. Модульно-рейтинговий. А кожен модуль студент отримує оцінку, які потім мають вигляд сумарної поточної оцінки;

4. Роздільний. Окремо оцінюється аудиторна робота, яка майже не впливає на підсумкову екзаменаційну оцінку.

Оціночні шкали у ВНЗ практикуються різноманітні: числові і буквенні. Так, наприклад, у США п’ятибальна оціночна система має такий вигляд: А-відмінно, B -добре, С-задовільно, D -переекзаменування, E -незадовільно.

Для отримання диплому застосовуються такі системи:

- Успішне виконання передбаченого навчального плану (програм) і здача підсумкових екзаменів. Так, у Німеччині студент має здати усний проміжний екзамен за результатами грунд-штудіум (базової загальноосвітньої підготовки 4 семестри) Результати засвідчуються в свідоцтві з окремих дисциплін і загальна оцінка. Після закінчення другої фази (хаупт-штудіум) складаються заключні випускні екзамени, які можуть бути внутрівузівськими чи державними. У Великобританії згідно спеціальної хартії кількість екзаменів визначає королева. Їх в переважній більшості два – в кінці першого і третього років навчання. За їх результатами визначається вид і клас присвоєння ступеня – бакалавр звичайний чи почесний. Ступені присвоюють університет і Рада з національної академічної кваліфікації.

- Успішне виконання передбаченого навчального плану (програм) і набір необхідної кількості залікових одиниць (кредитів). Ця система характерна для США, Канади, Японії, європейських країн, що працюють за Болонською декларацією. Так в США для отримання ступеня бакалавра за 4 роки необхідно набрати 120-140 залікових одиниць. Кожен курс має свою вартість (відносно рівня викладання), а також наступний підрахунок 1 залікова одиниця дорівнює 1 год. лекційного заняття, 2-3 годинам лабораторних занять, 3 годинам самостійної роботи студента протягом одного семестру з окремих дисциплін. В Японії для успішного закінчення університету необхідно набрати 140-150 одиниць.

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?