Київське і чернігівське книговидання під контролем цензури.

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 44Следующая ⇒

Починаючи з другого десятиріччя XVIII ст. погіршення умов для української культури йшло в парі з обмежуванням автономії Гетьманщини, посиленням контролю імперського центру над всіми українськими світськими та церковними установами. В різних галузях культурного життя ці процеси відбувалися по різному. У книговиданні зміна сталася різко, раптово.

Перед розпорядженнями 1720-1721 рр. київська і чернігівська друкарні були справжніми культурними осередками, мали змогу виявляти свою ініціативу у формуванні видавничої програми і, користуючись цим, розширювали репертуар за рахунок друкування творів нових жанрів, залучення ширшого кола авторів і друкування перекладів, в тому числі з творів католицьких та протестантських богословів. І от саме в ті десятиріччя, коли в Росії почалося видання різноманітних наукових праць обом українським друкарням все це заборонили. Їхню роль зведено до тиражування виданих раніше богослужбових книг, причому всі українські особливості правопису і мови в них були викорінені.

Єдиною ділянкою, де київські і почасти чернігівські друкарі могли ще кілька десятиліть розвивати й далі творчу активність, залишилося поліграфічне виконання та художнє оформлення книжок.

Доводилося Лаврі друкувати офіційні розпорядження російського уряду. Так, 1750 року видано указ про заборону ввозити книги іноземними мовами, і про вилучення їх з ужитку

Лаврська друкарня мала книгарню на Подолі, посилала своїх продавців торгувати книжками на великих ярмарках України, інколи за її межами, наприклад, намагалася продавати книги у Москві. Часто давала Лавра свої видання і в комісію

Керівництво Лаври пильно дбало про своє монопольне становище не тільки як видавця, але і як продавця книжок на київському ринку, домагалося від київського магістрату заборон продавати в Києві на Подолі книжки Чернігівської, Почаївської та інших друкарень.

Лавра надсилала свої книжки до Болгарії, Сербії, афонських монастирів.

Не маючи дозволу на друкування світських книг, лаврська друкарня не могла належним чином обслуговувати потреб Києво-Могилянської академії. Природно, що академія не раз намагалася заснувати в Києві власну друкарню, проте усі старання були марними. Позиція київської лаврської друкарні залишалася монопольною в Гетьманщині до 1743 р., коли відновилося книговидання у Чернігові.

Для друкарні Чернігівського Іллінського монастиря обставини були ще менш сприятливими, ніж для лаврської. Протягом двох десятиріч у Чернігові навіть не наважувалися приступити до книговидання. Останнє, що вийшло в Чернігівській друкарні перед її розгромом, — це російськомовний маніфест та регламент про розведення овець — такий самий, як виданий у Києві.

Впродовж наступних років великим аркушевим форматом було видано лише чотири передруки київських видань: два Апостоли, Октоїх, Амфологіон.

У технічному відношенні Чернігівська друкарня була добре обладнаним підприємством. Вона мала два комплектні верстати.

Монахи займалися продажем книг, їх також віддавали в комісію чернігівським міщанам. Продавалися чернігівські друки і в Києві. Втім, розповсюдження їх не завжди йшло добре: у першій половині XIX ст. доводилося займатись збутом решток тиражів видань другої половини XVIII ст.

Видання 1743-1785 рр. оформлені гірше, ніж книги, видрукувані до початку постійного цензурного контролю.

Всього бібліографією зареєстровано 78 чернігівських книжкових друків 1743-1785 рр. та 172 передруки указів

Загальний підсумок діяльності київських і чернігівських видавців в умовах посилення цензурного гніту невтішний. Попри весь талант майстрів, і особливо митців друкарень, вони не змогли повноцінно обслуговувати літературний і науковий рух. Русифікованість мови й обряду була чинником втрати національних традицій української церкви. Все ж більшість церковнослов’янських видань, хоч і не пов’язаних з новими течіями в культурі, якоюсь мірою підтримували культурно-освітнє життя на попередньому рівні. Букварі та інші навчальні видання сприяли розвиткові початкової освіти, яка до перших десятиріч XIX ст. залишалася поза контролем влади. Високохудожнє оформлення книги було істотним елементом збереження і розвитку національних культурних традицій. Тим самим навіть у вкрай несприятливих умовах обидві лівобережні друкарні зробили певний внесок у культурне життя.

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов