Пры′тча про дэ′сэть дíвок (дывóк)
Глава 25
Пры′тча про дэ′сэть дíвок (дывóк)
1. Тоды′ шэ Цáрыство Ныбэ′снэ бýдэ похóжэ на дэ′сэть дывóк, якы′йі, взя′вшы фонарí пошлы′ судошя′ты жыныхá,
2. З йіх п’ять булó розýмных і п’ять нырозýмных.
3. Нырозýмны, взя′вшы свойí фонарí, ны взялы′ с собóю голíйі.
4. Розýмны ж, рáзом з фонаря′мы взялы′ голíйі в посýдыны свойí.
5. А як жыны′х забáвывся, то воны′ задрымáлы й позасынáлы.
6. А опи′вночы пудня′вся крык: «От жыны′х ідэ′, выхóдьтэ судошя′ты ёгó!»
7. Тоды′ повставáлы всі ты′йі дывкы′ і попрáвылы свойí фонарí.
8. Нырозýмны ж сказáлы розýмным: «Дáйтэ нам свэ′йі голíйі, бо нáшы фонарí гáснуть».
9. А розýмны откáзувалы: «Коб ны трáпылось ныстáчы і в нас, і в вас, сходíтэ ліпш до тых, шо продаю′ть, і купíтэ собí».
10. А як пошлы′ воны′ купля′ты, прышóв жыны′х, і готóвы пошлы′ з йім на высíлну бысэ′ду, і двэ′ры зачыны′лысь.
11. Потóм прыхóдять і остальны′йі дывкы′ і кáжуть «Гóсподы! Гóсподы! Очыны′ нам!» («Пáну! Пáну! Очыны′ нам»).
12. А вин отказáв: «Кажý напрáвду: ны знáю вас».
13. То ж сторожíтэ, бо ны вíдайітэ ны дня, ны годы′ны, в якýю пры′дэ Сын Людськы′й!
Пры′тча про талáнты
14. Бо Вин так, як чоловíк, отправля′ючысь в чужы′й край, поклы′кав чыля′дныкув свойíх і пырыдáв йім своé добрó.
15. І одному дав вин п’ять талáнтув, дрýгому два, а котóрому одногó, кáжному по ёгó сы′лы; і одрáзу ж отпрáвывся.
16. Той, шо достáв п’ять талáнтув, пошóв, пусты′в йіх в дíло і прыобры′в шэ п’ять талáнтув.
17. Гэ′так сáмо і той, шо получы′в два талáнты, прыдбáв шэ два.
18. А той, шо достáв одногó талáнта, пошóв і закопáв ёгó в зэ′мню – і схавáв сырыбрó свогó господаря′.
19. Пройшлó мнóго чя′су, прыхóдыть господáр тых чыля′дныкув і дохóдыть, шоб воны′ отчытáлысь за ты′йі грóшы.
20. І пудыйшóвшы, той, шо був достáв п’ять талáнтув, прынíс шэ п’ять талáнтув і кáжэ: «Господáр! От п’ять талáнтув, шо ты дав мынí, а от шэ п’ять талáнтув я на йіх прыдбáв».
21. Господáр ёгó сказáв ёмý: «Дóбрэ, дóбрый і вíрный чыля′днык! В малóму ты був вíрный, над мнóгым тыбэ′ постáвлю; ввыйды′ в рáдость господаря′ свогó».
22. Пудыйшóв гэ′так сáмо і той, шо достáв два талáнты, і сказáв: «Господáр! Два талáнты ты дав мынí, а от два талáнты я прыдбáв на йіх».
23. Ёгó господáр сказáв ёмý: «Дóбрэ, дóбрый і вíрный чыля′днык! В малы′м ты був вíрным, над мнóгым тыбэ′ постáвлю; ввыйды′ в рáдость господаря′ свогó».
24. Пудыйшóв і той, шо одногó талáнта взяв, і сказáв: «Господáр! Я тыбэ′ знав, шо ты: жнэш, дэ ны сíяв, і збырáйіш, дэ ны россыпáв;
25. то, побоя′вшысь, пошóв і схавáв я твогó талáнта в зэ′мню: от тобí твоé».
26. А господáр ёгó сказáв ёмý: «Лукáвый і лыны′вый чыля′дныку, ты ны вíдав, шо я жну, дэ ны сíяв, і збырáю, дэ ны россыпáв;
27. То тобí трэ′ба булó оддáты моé сырыбрó гындляря′м; і я, прышóвшы, взяв бы своé с прыбýтком.
28. То забырíтэ в ёгó талáнта і оддáйтэ томý, шо мáе дэ′сэть талáнтув.
29. Бо вся′кому, хто мáе, то й шэ добáвыцьця, а в тогó, шо ны мáе, то бýдэ забрáнэ й тóе, шо вин мáе.
30. А ныгодя′шчого чыля′дныка вы′кыньтэ в поночóту, шо пóза нáмы, -- там бýдэ плач і скрыгытáнне зубáмы». Сказáвшы гэ′тэ, Вин вы′казав: «хто мáе гýшы слýхаты, то хай чýе»!
|